Індуїстські джерела описують кілька форм Тари.

Майже кожен опис Тари в індуїстських джерелах підкреслює її агресивну, іноді жахливу зовнішність і нагадує про жахливу Тару Курукуллу і Махачина-тар буддистської традиції.

Хоча в індуїстській традиції і говориться, що Тара має добрі та співчутливі якості.

Їх все-таки затьмарюють гнівні прояви. Наприклад, Дхьяна-мантра Угра-тари з Мантра-маходадхихи, Дхьяна-мантра Тари у її формі Ніла-сарасваті з Тантра-сари та інших. [ див. Девід Кінслі . Махавіді в індійській Тантрі. С-ПБ, 2008р. - Стор.131-132].

Опис і характер Тари в текстах індуїстів підкреслюють дві важливі і пов'язані між собою особливості, які не виявляються у буддистської Тари:

1. Вона тісно пов'язана з богинею Калі, з якою має велику схожість,

2. Вона часто перебуває на місці кремації. Обидві ці особливості підкреслюють її шалену, страшну природу і відрізняють її від лагідних образів Тари, що переважають у буддизмі Тибету.

Зовнішнє подібність Калі і Тари разюче і очевидно, особливо у двох останніх зображеннях кожної з богинь - Дакшина - Калі і Угра-Тари.

Обидві стоять на розкинутій фігурі, яка зазвичай вважається Шивою, але іноді - безвісним трупом.

Іноді тіло, де вони стоять, горить у вогні похоронного вогнища.

Обидві богині чорного та синювато-чорного кольору. Обидві оголені чи носять мінімум одягу, іноді тигрову шкуру.

На обох гірлянда з відрубаних голів та черепів та пояс із відрубаних рук.

Обоє зображують зазвичай дома кремації. Мови обох висунуті, і з рота сочитися кров.

Вони настільки розітекльно схожі один на одного, що легко можна помилитися, прийнявши одну за іншу.

Їх часто називають проявами одне одного; наприклад, у гімнах їх тисячі імен вони поділяють багато епітетів, а також імена один одного як епітети.

Тару, наприклад, називають Каліка, Угра-калі, Махакалі та Бхадра-Калі [Diksit R. Kali Tantra Shastra. P.128,130]

У поезії бхакті Рампрасада Сени, бенгальського святого XVIII ст., імена Калі та Тари зустрічаються як взаємозамінні.

Подібно до Калі, Тара пов'язана з Шивою, хоча і не так постійно як Калі. Чоловіча фігура під її ногами іноді ототожнюється з Шивою, і багато її імен пов'язують її з Шивою.

Вона, наприклад, називається: Шива (жіноча форма Шиви), Шанкара-валлабха і Хара-валлабха( обидва останні імені означають «кохана Шиви»), Харипатні ( дружина Шиви), Той, що дорога Бхайраве (Бхайрава-форма Шиви), і Дружиною Махабхайрави.[Ibid. P.128-133.]

Тара носить волосся пов'язаними у вузол на маківці у вигляді джати, зазвичай аскетів, так само як носить їх Шива.

Це пов'язує її зі світом аскези та йогінів, який і є переважно світ Шиви.

Незважаючи на виявлені зв'язки Тари з Шивою, в її епітетах та іконографії, в текстах індуїстів мало міфів про неї, і навряд чи зустрічаються міфи, що пов'язують її з Шивою.

Тим не менш, в усній традиції є виключно інтригуюча історія про Шіву та Тару.

Міф починається з хитання океану. Шива випив отруту, що з'явилася в процесі пахтання.

Чим врятував світ від руйнування, але від сильного впливу отрути знепритомнів.

З'являється Тара і укладає Шіву собі на коліна. Вона годує його грудьми, її молоко знешкоджує отруту, і Шива одужує.

Цей міф нагадує інший. У якому Шива зупиняє шалений похід Калі, перетворившись на дитину.

Побачивши дитину включаються материнські інстинкти Калі, вона вщухає і няньчить маленького Шиву.

В обох випадках Шива посідає позицію дитини перед Богинею.

Також відомо, що конкретна форма Бхайрави-Шіви, пов'язана з Тарою, - це форма Батука-Бхайрави, холостяка Бхайрави (Шиви), який постає як юнака.

Таким чином, в усній традиції відносини між Тарою та Шивою сприймаються як взаємини матері та сина, а також як подружжя.

Незважаючи на різні варіанти послідовності Махавідій у їх списках, Калі та Тара майже завжди слідують першою та другою відповідно.

Якщо вважати Калі в її формі Дакшина-калі найвищим виразом мудрості (видья), що звільняє знання, згідно з вказівками багатьох текстів, Тара наступна за Калі і така, що нагадує її зовні, повинна бути найбільшим наближенням до цієї вищої істини.

Можна представляти Тару її першим, найменш розсіяним і найменш заломленим її проявом, вираженням найвищої істини, дуже близькою до первозданної цілісності.

Або ж можна сприймати Тару як останню стадію в поступальному просуванні на шляху до повного розчинення его і його злиття з Абсолютом, як передостанній щабель у пралайє (розчиненні всесвіту), якщо можна так сказати, его.