У своїй практиці ми можемо досягти безпосереднього переживання нерозривної єдності матері та сина. Якщо у час медитації ми спостерігаємо за джерелом думок, ми можемо побачити, що вони виникають і розчиняються у природній основі розуму.

Якщо ми усвідомлюємо, що вони приходять з порожнечі і дозволяємо їм бути як вони є, думки йдуть, і ми перебуваємо в стані споглядання, в якому порожнеча стає ще більш ясною. Ця порожнеча і є кунжі, а ясність — це рігпа, ясне усвідомлення порожнечі в стані споглядання.

Їх невіддільність є єдністю порожнечі і ясного усвідомлення в природному стані, подібно до того як промені сонячного світла є енергією, що є нерозривною єдністю сонця і неба.

Порожнеча без ясності була б подібна до сну. Коли ми спимо, ми не перебуваємо в стані присутності, але у своїй практиці ми повинні утримувати цю присутність. Це питання має бути ясно зрозумілим.

Ми не повинні намагатися робити так, щоб ригпа була присутня в кунжі; ми самі повинні у своєму спогляданні бути у стані нерозривної єдності кунжі і рігпа. У стані споглядання ми можемо досягти усвідомлення єдності кунжі та рігпа, порожнечі та ясності, в якій матір і син перебувають у стані щастя від такого возз'єднання. У цьому стані з'єднання ми відчуваємо особливу радість.

Тепер ми вже пройшли стадію обмежених за часом практичних занять і досягли стадії, де немає різниці між практикою і не-практикой.

Саме щодо цієї стадії вчення Дзогчен кажуть, що найкраща медитація — це немедитація, медитація, вільна від намірів розуму. Остаточна реалізація мудрості, коли рігпа усвідомлюється як прояв енергії кунжі, подібна до повернення сина в обійми своєї матері.

ОСЬ ВОНО

Син

Ця спочатку існуюча сутність,
Непізнана через відсутність нашої пробудженості,
Стає ясно видимою,
Як тільки ми отримуємо повчання,
Подібно до того як людина,
Не бачить свого обличчя,
Починає бачити його, як йому дають дзеркало.